Багато експертів, а тим більше політиків, ніяк не можуть зрозуміти різниці між вартістю робочої сили і середньою заробітною платою. Це дві великі різниці. Тому, коли слухаєш наших експертів і аналітиків, вони всі розповідають, що зарубіжні, і особливо європейські інвестори, дуже хочуть інвестувати гроші в Україну, тому що в Україні дуже дешева робоча сила. Але коли спілкуєшся з дійсно європейськими інвесторами, вони навпаки лають дорожнечу української робочої сили, і хвалять Китай, а зараз більше В’єтнам, Індію і навіть Туреччину, але тільки не Україна.
За інформацією ubr.ua, в Україні зараз середня заробітна плата нижче 200 доларів. Але це тільки заробітна плата, а бізнесмена ще цікавлять інші витрати, пов’язані з робочою силою, і ось тут з’являється наш єдиний соціальний внесок. Вважається, що ЄСВ в Україні близько 36%, але це якщо рахувати з українського обліку, а якщо рахувати з міжнародного обліку, то виходить близько 57%. У нас система обліку оплати праці передбачає подвійний облік, коли доводиться платити податок на податок, і в результаті реальний ЄСВ, з погляду зарубіжних інвесторів, в Україні 57%.
Саме в стільки вони оцінюють вартість своїх додаткових витрат. А ще додайте ПДВ 20%, і відразу стає зрозумілим, чому в бесідах з зарубіжними інвесторами часто доводиться чути: “Це дуже дорого, на одну гривню зарплати мені потрібно буде платити майже гривню податків”. Зрозуміло, що це дратує. Тим більше що вони не такі фанатики перераховувати нашу заробітну плату в долари США, як це любимо робити ми. Бо вони оцінюють весь виробничий процес у гривні, і дохід оцінюють в гривні. У цій ситуації долар є тільки допоміжним орієнтиром, але не найголовнішим.
Але проблема вартості нашої робочої сили не тільки в тому, що у нас високі податки на заробітну плату. Найбільше закордонних інвесторів засмучує низька продуктивність праці в Україні. Вони хочуть платити мало, але при цьому хочуть отримувати максимум віддачі від робочої сили. В Україні це складно. Наше трудове законодавство дуже їх засмучує. Вони хочуть мати можливість швидко і без зайвих витрат звільняти недбайливих співробітників, при необхідності оптимізувати структуру штату дуже швидко, і знову ж таки без особливих витрат. При цьому завжди хочуть, щоб українці працювали якісно, ??швидко і багато, і без додаткових доплат і премій.
Коли після 2002 року в Україні нерезиденти з США і ЄС почали скуповувати банки, будівельні компанії і металургійні підприємства, всі ці проблеми відмінності понять продуктивності праці в Україні і США стали дуже сильно помітні. Багатьом нерезидентам здавалося, що вони можуть все швидко перебудувати на європейський лад, але виявилося, що це складно. Тому вже давно багато закордонних інвесторів махнули рукою на спроби зробити роботу своїх українських банків і компаній такою ж ефективною, як у Європі, або хоча б дешевою, як в Азії.
І те, що найбільше плутає і дратує зарубіжних інвесторів. Вони не розуміють, що це таке “оплата в конвертах”. Тому, дуже часто виходить плутанина. Вони в бізнес-плані закладають заробітну плату згідно з офіційними даними, які вказані в Держстаті, а потім виявляється, що за таку зарплату не можна найняти тямущих або досвідчених фахівців. Їм починають пояснювати, що потрібно зробити як мінімум зарплату на 50% більше, щоб врахувати суму в “конверті”. Але тоді ламається вся їхня стратегія, і ще зростають витрати.
Для України вигідно приманити зарубіжних інвесторів дешевою робочою силою, але для цього вона дійсно повинна бути дешевою. А для цього потрібно, щоб в Україні була “біла заробітна плата” і ліберальне до роботодавця трудове законодавство. Це завдання для нашого уряду або наших друзів від влади.
