Все ж хай там що і як не крути, а в наш з вами час – це безперечно час коучингового буму, якщо не сказати нездорової коучингової істерії. Зараз модно слухати коучів, ходити до коуча, дивитися коучів. У них сформувалася вже своя ієрархія, є навіть широкий пласт коучів-зірок.
Практично всі великі компанії сьогодні мають власний штат коучів, яких обзивають – хто на що здатний: «фахівці з навчання», «менеджери по адаптації», «консультанти по оптимізації бізнес-процесів», і т.п. Поради коучів сьогодні прийнято захоплено і покірно слухати.
У запропонованій вашій увазі статті, навпаки, спростовується авторитет коучингу і коучингова корисність. Із слабкими нервами далі краще не читати. Решту – ласкаво просимо. Отже, поїхали …
1. Коучі, як правило, нічого не розуміють в тому, що вони говорять. Так-так, це так. Може бути, 1 з 10 коучів і є професіоналом хоча б середньої руки в тому, про що він, власне кажучи, нам віщає, але 9 з 10 – цілковиті і тотальні профани, які не знають навіть азів того, що вони доповідають.
Що нас утримує від того, щоб захоплено і гучно читати з високих трибун полум’яні лекції про архітектуру Всесвіту, про радіохвилі і про Великий адронний колайдер? Правильно: відсутність спеціальних знань в цих високих матеріях. Коучів же ці «дрібничка» нітрохи не бентежать: вони готові бадьоро молоти язиком на абсолютно будь-яку тему, аби вона була хворою, грошовою і захоплюючою.
Дейл Карнегі спершу був «літуном» на низькооплачуваних роботах, Наполеон Хілл помер практично в убогості, Джозеф Мерфі заробляв гроші з читання лекцій з «божественною науки». І всі ці хлопці (і ще багато-багато інших) бадьоро вчили багатства, кар’єрі, комунікабельності, життєвому успіху – і, що найцікавіше, прославилися з цього на весь світ.
Від своєї об’ємної і пафосної графоманії вони, ясна річ, аж ніяк не стали професіоналами в якій би то не було області – зате наварили пристойно грошей і хайпа. Головне – побільше нахабства, шуму, артистизму, борзо підвішеного язика, надутих щік і загнутих пальців. Чи треба живити таких, з дозволу сказати, «гуру» своєю увагою?
2. Коучі не можуть сказати вам всієї правди, навіть якщо її в окремих аспектах бачать і розуміють. Навіть якщо вам попадеться той самий 1 коуч-спеціаліст з 10, правди він вам все одно не розповість – просто тому, що за правду йому не заплатять грошей, а то і, чого доброго, відлупцюють прямо в аудиторії.
А тим часом без правди неможливе навчання, неправда заводить будь-яку справу в глухий кут. Щоб виправити будь-які недоліки учня, потрібно насамперед прямо і чесно на них вказати. Тренер олімпійської збірної ніколи не буде панькатися, тому що сюсюканнями і потурання зроду не домогтися олімпійської медалі. Для результату потрібна чесність і жорсткість, не всі до цього готові.
Мета тренера олімпійської збірної, та й взагалі будь-якого розумного тренера, – найкращий результат його підопічних; мета коуча – охоплення максимальної аудиторії з метою прибутку. Це діаметрально протилежні цілі. Ви де-небудь бачили, щоб коуч порекомендував слухачкам з надмірною вагою закрити рот і перестати жерти, а безробітним чоловікам-скигліям – гарувати по 15 годин на добу на трьох роботах? Навряд чи. Але ж ці «неприємні» поради – більше ніж по суті.
3. Коучі завжди ангажовані і форматовані. У них немає і не може бути ніякої незалежної і щирою позиції – по крайній мірі, яка транслюється. Навіть якщо чисто теоретично раптом вона у них і є, вони її все одно не мають права озвучити – в усякому разі, в коучинговому варіанті.
Будь-яка зустріч з коучем завжди протікає в строго заданому форматі, при цьому будь-які ексцеси категорично неприпустимі. Тих, хто хоч трохи виходить за рамки формату, просто виводять з аудиторії (або навіть виштовхують стусанами). Від коучів завжди чекають посмішки в 32 зуба, розважальних вікторин, прикольних шарад, розважального спілкування з розставленими в коло стільчиками.
Все це, по суті, не передбачає змісту, це відпрацювання якогось ритуалу, з яким всі слухачі заздалегідь і за замовчуванням згодні. Коуч проробляє і озвучує рівно те, що наказано цим самим ритуалом, будь-якого практично корисного змісту від усього цього очікувати за визначенням безглуздо. Це по суті просто офісна «Харе Харе Крішна».
4. Коучі потрібні для того, щоб просто зайняти наш з вами вільний час. Так-так, не навчити, не мотивувати, не надихнути, не зрушити з мертвої точки, а саме тупо вбити час. Згадайте, як вам подобалося (та й, напевно, подобається) замість роботи проходити корпоративне «навчання». Чому? Тому що можна, нарешті таки, знятися з остогидлої роботи і вдосталь легально повеселитися.
На роботі це, загалом, зрозуміло і можна пояснити. Але навіщо ж витрачати на таку нісенітницю свій час і свої гроші, скажімо, у вихідні, коли ви належите самі собі? Чи не краще почитати якусь пізнавальну книжку або вдосконалити будь-які корисні навички в професії?
Прохання не сприймати все написане в багнети. Так, можливо, особисто вам і попадуться коучі-спеціалісти, які весело, в ігровій манері пояснять вам, що до чого, і пелена спаде з ваших очей. Але якщо це і буде, то це буде винятком, і це – найвищий рівень майстерності. Важко бути вчителем, коли потрібно бути клоуном.
